АНАТОЛІЙ СЕМЕНОВИЧ ТОПАЛЕР –

ГЕРОЙ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

Народився Анатолій Семенович Топалер 13 листопада 1911 року в м. Луганську в сім’ї робітника тепловозобудівельного заводу, який належав німцю Герману. Батько був єдиним працюючим в сім’ї, яка складалась із дев’яти дітей (троє померли від хвороб і голоду).

В 1929 році вступив Анатолій в тільки що створену організацію юних спартаківців, пізніше перейменовану в організацію юних піонерів.

В 1925 році закінчив семирічну школу і поступив в ФЗУ. Закінчивши училище в 1928 році почав працювати модельником на Луганському тепловозобудівельному заводі.

В травні 1928 року по комсомольській мобілізації був направлений в Одеську піхотну школу ім. Якіра.

Після закінчення воєнної школи в 1932 році розпочав службу на посаді командира стрілкового взводу в Московському воєнному окрузі.

В грудні 1933 року був направлений у Борисоглібовську авіаційну школу, яку закінчив в 1935 році і був назначений командиром авіаційної ланки ВПС Ленінградського військового округу.

На початку 1938 року А. Топалер був призначений командиром авіаційної ескадрильї. Бойове хрещення ескадрилья прийняла у війні проти білофінів в 1939-1940 роках. При виконанні складного бойового завдання 1 лютого 1940 року вогнем зенітної артилерії ворога літак був виведений із дії. Розбило систему охолодження. Через кілька хвилин мотор зупинився. Анатолій Семенович миттєво приймає рішення: садити літак, спалити його, а потім разом з штурманом М. Близнюком продиратись до лінії фронту. Ворогу не здаватись.

Але все сталося по іншому. Літак ще котився, як до нього почали бігти фінські солдати. Зав’язалась перестрілка. Незабаром у льотчиків закінчились патрони. Отже, двоє з пістолетами проти батальйону. У цей вирішальний момент з’явилась четвірка літаків ескадрильї. Бойові товариші вогнем із кулеметів притиснули фінів до землі, а екіпаж у складі помічника ескадрильї Лєтучева та ад’ютанта командира Присяжнюка посадив свій винищувач поруч з літаком Топалера. Анатолій Семенович підпалив підбиту машину і разом з штурманом ліг на крило літака однополчан, який важко піднявся у повітря.

Під час “посадки” на крило льотчик втратив рукавиці. Довелось обхопити голими руками. Сорок хвилин польоту на сорокаградусному морозі. Коли приземлилися на своєму аеродромі, руки Топалера ледве відірвалися від металу.

Довго лікувався у Петрозаводському військовому госпіталі, Ленінградському інституті, Севастопольському інституті і воєнному санаторії в П’ятигорську. Лікарі зробили все, аби рани загоїлися. Однак комісія заборонила літати, надавши право працювати у штабах тилу із лікарським наглядом та лікуванням. Але Топалер вирішив не здаватися. Прибувши у свою дивізію, став настирливо домагатися дозволу літати. І домігся. Командир дивізії генерал-майор Катихін перевіривши техніку пілотажу, дозволив піднятися у небо.

У липні 1941 року наказом наркома оборони А.С. Топалера призначено командиром авіаполку. Так почалося друге фронтове життя. Бої на Дніпрі, на Брянському, Воронежському і Донському фронтах, командуючи 646-им авіаполком нічних бомбардувальників і 61 Червонопрапорним штурмовим авіаційним полком. Його нагороджують другим орденом Червоного Прапора. Соколи Топалера штурмували оточене угрупування Паулюса.

Але політ на крилі дався взнаки і знову довелося лікуватися.На фронт більше не пустили.

На протязі 3-х місяців виконував обов’язки замісника командира 3-ої авіації бригади резерву Головного командування, а потім одержав призначення на посаду начальника 2-ої авіаційної школи військових льотчиків.

В кінці квітня 1945 року Анатолій Семенович був призначений на посаду командира 69-ої авіашколи в м. Гайсині. Яка тільки сформувалась. Після закінчення війни школа була розформована і після медкомісії в Москві Топалер був звільнений в запас. За станом здоров’я після демобілізації залишився з сім’єю (дружина, дочка, син) жити в Гайсині. Працював директором ремісничо-авіаційного училища № 5, головою рай плану та заступником директора по кадрах, начальником відділу організації праці і технічного нормування, завідуючим рай торгом райвиконкому, головою планової комісії Гайсинського району.

Він завжди брав участь у громадському житті. Його радо зустрічали у школах та трудових колективах. Розповідав молодим про героїзм, про любов до своєї Батьківщини, до свого народу, людей праці, до тих з ким довелося воювати.

Анатолій Семенович був одним з організаторів районної Спілки інвалідів Великої Вітчизняної війни та Збройних Сил, першим її головою. Піклувався про соціальний захист малозабезпечених інвалідів та їхніх вдів.

 

Література:

- Безсмертний П. Мужність пілота // Трибуна праці. – 1995. – 18 квіт.

- Остапчук Д. Людина на крилах // Комс. плем’я. – 1971. – 17 берез.

Гайсинська районна державна адміністрація

Архів новин

Серпень 2022
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31 1 2 3 4