ПЕТРО ІВАНОВИЧ МИКОЛАЄНКО

ПЕТРО ІВАНОВИЧ МИКОЛАЄНКО –

ГЕРОЙ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

Петро Іванович Миколаєнко народився в селі Мітлинцях Гайсинського району в 1909 році в сім’ї селянина-бідняка. Коли підріс, пішов у школу. Закінчивши чотирирічну школу Петро працював у місцевому колгоспі. Трудився на різних роботах.

У 1932 році його призвали до лав Червоної Армії, службу проходив у Ніжині. Петро Іванович мріяв стати міліціонером, тому після служби в армії пішов вчитись у Бершадську школу міліції. Після її закінчення Миколаєнко залишився працювати у м. Бершаді.

Коли у 1939 році Німеччина напала на Польщу, до польського кордону були послані радянські війська. Петро Іванович також був мобілізований. У тих боях отримав важке поранення в руку. Після лікування він повертається до дому і працює на старому місці – міліціонером.

Після початку Великої Вітчизняної війни старший лейтенант Петро Іванович потрапляє служити у 134-й танковий полк 4-го Кубанського гвардійського корпусу.

12 грудня 1941 року танки ворога з’явились перед районом оборони 134-го танкового полку і 30 кавалерійської дивізії, маючи намір затиснути в кільце дивізію і знищити. Друга танкова рота старшого лейтенанта Миколаєнка одразу ж прийняла бій, який тривав майже дві години. За день було відбито вісім танкових атак. Наші танкісти стояли на смерть. На третій день фашисти не витримали і, втративши на полі багато техніки і солдат, відступили. П.І. Миколаєнко в цьому бою особисто знищив кілька танків. А в боях за Ростов 22 червня 1942 – 2 німецькі танки.

Нерідко танкістам під командуванням Миколаєнка доводилось стримувати атаки ворога у жорстоких і нерівних боях. Так сталося і під Ново-Олександрівкою Зерноградського району Ростовської області.

Ворог сунув зімкнутим строєм, ніби перед ним лежало не бойовище, а навчальний полігон. Німці, маючи кількісну перевагу, розраховували і на психологічний ефект.

Рішення прийшло відразу. Старший лейтенант, як завжди в критичний момент, зреагував швидко і чітко. Прапорцями Миколаєнко подав сигнал до лобової атаки і всі зрозуміли задум командира роти. Розлючено заревли двигуни, червонозорі машини ринули назустріч ворожій лаві, петляючи між копицями вибухів.

І грянув бій. Здавалося посеред степу раптом розверзалися земляні надра. І неприборкана вогнем сила з жахливим гуркотом виривалась назовні спопеляючи і каміння, і метал, і все на світі. Від танка до танка шугали блискавиці і хрестаті потвори, схожі на домовини, вмить спалахували смолоскипами. Обслуга ворожої батареї шестиствольних мінометів не стямилася, коли перед нею, ніби з-під землі, виріс радянський танк з командиром Миколаєнко.

Потім ще були атаки, але ворог не пройшов. І цьому бою, як свідчать рядки з нагородного листа яким Петро Миколаєнко був представлений до звання Героя Радянського Союзу, командир особисто підпалив три ворожих танки, дві автомашини, розчавив батарею шестиствольних мінометів, дві протитанкові гармати, знищив до роти гітлерівців.

В одній із наступних атак німцям вдалося підбити командирський танк. Нехтуючи смертю, Миколаєнко по-пластунськи підповзав до кожної машини своєї роти, показував танкістам важливі цілі, підбадьорював їх, вселяв віру в перемогу.

Сто тридцять четвертий танковий полк займав оборону під Ново-Олександрівкою. Стояв січень 1943 року. На початку місяця ворог, прикриваючись сильними ар’єргардами, почав відступати до Терекського рубежу. Для переслідування гітлерівців були створені рухливі частини кавалерійських з’єднань і танковий груп. Вони обходили ворога з флангів, оточували його і знову рвалися вперед. Але оточені гарнізони перетворювались в серйозну перешкоду на шляху другого ешелону наших військ.

Друга танкова рота під командуванням старшого лейтенанта Миколаєнко П.І. знаходилась в другому ешелоні полку і на підступах до Ново-Олександрівки була оточена ворогом. На світанку Миколаєнко рішучим ударом прорвав кільце і з’єднався з основними силами полку. Становище одразу поліпшилось, бо разом з танками прорвалися автомашини з пальним та боєприпасами. О дев’ятій годині ранку ворог спробував знову атакувати, але поніс великі втрати – вісім танків, три бронетранспортери, кілька рот піхоти. У цьому бою смертю героя загинув старший лейтенант Петро Іванович Миколаєнко.

Це сталося 30 січня 1943 року. Його поховали в селі Ново-Олександрівці Зерногородського району Ростовської області.

Звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі “Золота зірка” П.І. Миколаєнку було присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 березня 1943 року.

 

Література:

- Николаенко Петр Иванович // Овеянные славой имена: Герои Советского Союза. Уроженцы Винниччины. – Одесса, 1989. – с. 182-184.

- Добровольський В. За землю рідну // Вінниц.правда. – 1965. – 29 квіт.

- Забігайлов Г. Степом, степом. // Вінниц.правда. – 1977. – 11 серп.

- Сахневич Л. Побачення з батьком // Комс. плем’я. – 1970. – 30 лип.

- Сахневич Л. Побачення з батьком // Трибуна праці. – 1970. – 16 квіт.

- Герой живе в пісні. // Вінниц. правда. – 1965. – 23 трав.

- Сахневич Л. Подвиг героя // Вінниц. правда. – 1963. – 12 черв.

- Ткачук О. Героями не народжуються. // Трибуна праці. – 1995. – 14 берез.

- Ткачук О. Подвиг // Трибуна праці. – 1995. – 14 берез.

- Ткачук О. Родина // Трибуна праці. – 1995. – 14 берез.

Гайсинська районна державна адміністрація

Архів новин

Серпень 2022
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31 1 2 3 4