МИКОЛА МАРТИНОВИЧ РУДИК

МИКОЛА МАРТИНОВИЧ РУДИК –

ГЕРОЙ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

Микола Мартинович Рудик народився 5 грудня 1918 року в с. Степашки Гайсинського району.

Відмінно навчався в Степашській школі, добре співав і танцював, скрупульозно виконував всі завдання вчителів. Його любили в школі. А ще вражали його несправедливі вчинки людей. Намагався захистити ображених, скривджених. Недарма батьки ставили його за приклад своїм дітям.

Микола Мартинович закінчив Ладижинський технікум сільського господарства, а потім Сизранське танкове училище, став офіцером-танкістом.

І ось війна стелиться димом пожеж у містах і селах країни. У ці дні мати писала синові: “Віримо, ти і твої друзі обов’язково розіб’єте фашистів, здобудете перемогу”.

Навчання закінчували по скороченій програмі. І у вересні сорок першого – на фронт.

Микола ненавидів ворога. Намагався помститися фашистам за зло, яке принесли з собою на нашу землю, за сльози батьків, сестер, дітей.

Втім ненависть не була почуттям примітивізму. Навпаки, вона народилась у серці людини з широкою цілісною душею, найкращими людськими якостями.

Воював М.М. Рудик на 1-му Білоруському фронті. Не раз був учасником боїв, сутичок, перемог.

У одному з боїв, 17 грудня 1943 року командування доручило офіцеру Рудику Миколі Мартиновичу відповідальне завдання: будь-що своїм підрозділом увірватися в опорний пункт супротивника на станції Бичиха Городець кого району Вітебської області, зламати систему його оборони і відрізати відступ німецькій наволочі.

У гарячому бою, незважаючи на переважаючі сили супротивника у техніці і людях, кинувся зі своїми грізними машинами на ворога і з ненавистю знищував живу силу й техніку супротивника, особистим прикладом вів у цю гарячу сутичку на героїчні подвиги увесь свій підрозділ. Він першим урвався у опорний пункт німецьких нелюдів і розгромив його.

Потім сміливим маневром вийшов на шляхи відступу ворожої піхоти й артилерії та вступив з ними у бій.

У цьому важкому й нерівному бою він знищив три німецькі танки, п’ять гармат, вісім автомашин.

Танк Миколи Мартиновича підбили, але не залишив його, поки він не загорівся.

Стікаючи кров’ю Микола Мартинович скочив з машини і, захопивши з собою кулемет, знищив шістдесят гітлерівців. Він боровся, поки серце билося у грудях. Похований в с. Мехівому Городківського району Вітебської області.

За відмінне виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і виявленні при цьому відвагу і героїзм Указом Президії Верховної Ради від 24 квітня 1944 р., командиру роти танків Т-34 326-го танкового батальйону 117-й Унечскої танкової бригади 1-го танкового корпусу старшому лейтенанту Рудику Миколі Мартиновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна, орденом Вітчизняної війни І ступеня.

Література:

- Рудык Николай Мартынович // Овеянные славой имена: Герои Советского Союза. Уроженцы Винниччины. – Одесса, 1989. – с. 219-220.

- Загалино В. Мужньому воїну // Сільс. вісті. – 1978. – 6 груд.

- Загалино В. Повернення героя // Вінниц. правда. – 1978. – 21 жовт.

- Сахневич Л., Воронюк О. Його подвиг незабутній // Вінниц.правда – 1965. – 12 верес.

- Сахневич Л., Воронюк О. Кроки в безсмертя // Сяйво Золотих зірок. – Одеса, 1970. – с. 162-164.

- Сахневич Л. Вітчизни вірнії сини // Трибуна праці. – 1970. – 9 трав.

- Тарасюк Л. Завжди був попереду // Трибуна праці. – 1995. – 28 лют.

Гайсинська районна державна адміністрація

Архів новин

Червень 2022
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
30 31 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 1 2 3